12 вересня у селі Рудка Маневицької громади відбулося прощання з Віталієм Щербачуком, 48-річним воїном, який загинув 14 грудня 2024 року під час бойового завдання в Курській області. Майже два роки родина жила в невідомості, шукаючи звісток про нього та сподіваючись на його повернення. Інформацію про це оприлюднила “Нова доба”, повідомляє “Луцьк24”.
Віталій Щербачук народився у Рудці, був старшим сином у багатодітній сім’ї. Він отримав освіту в галузі радіоелектроніки та повернувся додому після навчання. Працював на господарстві, обробляв землю, а також їздив на заробітки до Польщі. Серед його захоплень була музика. Сестра Тетяна згадує: “Він був дуже здібний. За що б не брався, у нього все виходило. Ремонтував техніку, люди приносили йому магнітофони, різні прилади. А ще дуже гарно грав на гітарі. Мав і звичайну, і електрогітару.”
Віталій жив разом із матір’ю Ганною Петрівною у батьківському домі, не створивши власної сім’ї. Тетяна Дмитрівна розповідає: “Батько помер ще у 2012 році. Віталій завжди знаходився біля мами, допомагав їй. Він був дуже спокійний, добрий, ніколи ні з ким не конфліктував. Дуже любив моїх дівчаток, своїх племінниць, Аню і Маргариту. Коли приїжджав, грався з ними, завжди питав про них, коли телефонував. Вони його дуже любили.”
У липні 2024 року Віталія мобілізували до Збройних Сил України. Восени він опинився на території Курської області у складі підрозділу 41-ї бригади. “Був там до самої загибелі. Вони постійно перебували на позиціях, фактично на нулі. Відпочивати особливо не доводилося, бо людей не вистачало,” – зазначає сестра.
У листопаді 2024 року під час руху на позицію їхній підрозділ атакували дрони, і Віталій отримав поранення в око. Через тиждень, коли їх не могли евакуювати, він майже нічого не бачив. Потім провів приблизно два тижні у шпиталі в Сумах, після чого повернувся на Курщину. 3 грудня Віталій вирушив на своє останнє завдання, де разом із трьома іншими військовими був на позиції. Жоден із них не повернувся. 19 грудня родина отримала звістку про його зникнення безвісти, за день до його 49-річчя.
Сестра Тетяна займалася пошуками, оскільки мати вже у віці. Вони подавали інформацію в поліцію, шукали на платформах і в групах, зв’язувалися з родичами побратимів. “Мама до останнього чекала, що він повернеться. Вона вірила, що він живий,” – згадує Тетяна. Лише у 2026 році вдалося встановити особу Віталія за допомогою ДНК-дослідження. Військові перебували у бліндажі в районі Руського Порічного Курської області, коли стався вибух. Обставини загибелі встановлювали відповідні служби.
12 вересня у рідній Рудці відбулося прощання з Віталієм. На церемонію прийшли рідні, друзі, знайомі, односельці, представники влади та військові. У Свято-Луківському храмі провели чин похорону, після чого процесія вирушила до місцевого кладовища, де Віталія поховали з військовими почестями.
Родина Щербачуків вже пережила кілька втрат. Дві сестри Тетяни померли в дитинстві, а у 2002 році брат Сергій загинув під час пожежі. Після смерті Віталія в родині з п’ятьох дітей залишилася лише Тетяна. “Щирі співчуття матері, сестрі, усій родині. Вічна пам’ять Захиснику України,” – йдеться у дописі.